Хто покладається на вдачу, той не вірить у Бога

Ходити вірою — означає ходити в довірі та залежності від Бога. Є ті, хто ще цього не зрозумів і намагається покладатися не на можливості, а на удачу. Навіть перебуваючи в церкві, вони ніби вірять у Бога, але, виходячи з неї, сподіваються на вдачу.

Але удача і віра — це несумісні речі. Або ви живете вірою, або живете удачею. Неможливо поєднати одне з іншим, бо удача не від Бога.

Багато хто загубився, не перемагає і не розвивається, хоч і називає себе християнином, повертає десятину і віддає Богові те, що належить Йому, але водночас привласнює те, що має віддати кесарю. Ісус сказав:

«Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже.»
(Від Матвія 22:21)

Так само, як ми не можемо оминути обов’язок віддавати кесарю те, що належить йому, не обкрадаючи Бога своїми десятинами та приношеннями, ми не можемо бути вірними Богові й водночас покладатися на удачу. Іноді людина показує благородне й гідне життя всередині церкви, але поза нею живе нечесно — наприклад, звертається до легких схем збагачення, ухиляючись від сплати податків, — і виявляє подвійність у поведінці та характері. Таким чином, вона не може вимагати Божої справедливості.

Божа справедливість

Наш обов’язок — виконувати свою частину роботи, навіть якщо це здається несправедливим. До Господа Ісуса ставилися несправедливо, але Він не нарікав — прийняв усе, через що пройшов, і Бог був задоволений. Його Син страждав на хресті, і Бог був задоволений Ним. Чому? Тому що це прославило Його. Це і є розумна віра.

Розумна віра полягає не в тому, щоб обійти інших і залишити все, як є. Це не лише зцілення чи отримання благословення в якійсь сфері життя, а збереження твердості, вірності та впевненості в тому, що Господь здійснить справедливість, що Він виправдає тебе, захистить — і так буде прославлений.