О, перша любов…

Щоразу, коли я читаю листа до ангела Ефеської церкви, мене охоплює страх Божий, тому що лист починається з опису всього того, що роблю і я, аж доки не доходить до найважливішої частини:

«Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов.»
(Об’явлення 2:4)

Іноді ми думаємо, що маємо цю першу любов, бо докладаємо великих зусиль у Божій справі. Але всі наші зусилля нічого не варті, якщо ми не любимо Бога так, як на початку — як у той день, коли вперше Його пізнали. Легко багато працювати й казати, що це з любові. Але ж і для себе людина може старатися й працювати. Це ще не означає, що це для Ісуса. Перша любов — це про те, чому ми робимо те, що робимо.

Коли ми щось робимо для себе, для інших або щоб щось отримати, — це не з любові до Бога. А в першій любові все робиться для Нього і заради Нього.

А щодо ангела Ефесу, то Бог не лише дорікнув йому за те, що він відступив від першої любові, а й допоміг йому зрозуміти, коли це почалося і як це сталося:

«Отож, пам’ятай, звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби.»
(Об’явлення 2:5)

Людина, яка віддаляється від Бога, рідко пам’ятає, з чого все почалося, бо ми часто забуваємо те, що не хочемо пам’ятати. Цар Ровоам — приклад: він відступив, постраждав, покаявся, Бог його визволив — а він знову забув.

Той, хто хоче по-справжньому покаятися, має згадати, де, коли і як він упав. Лише тоді він зможе виправитися і знову почати робити ті перші діла.

Автор – Крістіане Кардозо