Притча про два голоси

Одного разу юнак сидів під деревом і почув два голоси у своєму серці.
Перший був м’який і тихий, мов подих вітру:
— Іди дорогою правди, навіть якщо вона вузька й кам’яниста. Я поведу тебе до світла.

Другий голос був гучний, солодкий, мов пісня:
— Навіщо мучити себе? Обери легкий шлях, там усі йдуть, і ти не залишишся сам.

Юнак задумався: який голос послухати?
Він підняв очі й побачив дві стежки: одна звивалася вгору, важка й крута, інша — широка, рівна й залита сонцем.

Він вагався довго, аж поки до нього підійшов старець і сказав:
— Пам’ятай: не кожне світло веде до сонця, і не кожна тінь приховує небезпеку. Досліджуй голос, а не лише дорогу. Бо голос, що закликає до легкості й забуття, зрештою веде в темряву. А голос, що вчить терпінню й мужності, відкриє для тебе ворота вічності.

Юнак прислухався ще раз, і вже не сумнівався, куди йти. Він обрав вузьку стежку. І хоча шлях був важким, у серці його панував мир.

Висновок: Справжня мудрість полягає не у виборі того, що легше, а у розпізнанні голосу, який веде до життя.